Зрада

Зрада – це все-таки важко.

Вона мов перелітна пташка,

Вертається у різні краї.

І інколи ти й не знаєш,

Що завтра на тебе чекає,

Хто знову прилетить.

Чи голуб миру та надії,

Чи хтось, що склює

Усі твої ніжні мрії,

Не залишивши й сліду від них.

Та інколи здається,

Що за поворотом зцілиться

Поранене кимось серце,

І образа пройде назавжди.

Та завчіть ви вже напам’ять,

Що часу не потрібно гаяти

Бо не всі такі й прості.

Ми частенько піддаємося,

Бережемо щось, що не потрібно

Зовсім нікому навкруги.

Та інколи й самі винуваті:

Чи то забагато прощали,

Чи то невчасно дістало…

А може і просто з часом

Стало байдуже якось.

Буває також, що виростаємо

І погляди на все міняємо.

Та інколи зрадниками стаємо.

І тут починається дилема.

На яку немає однієї теми.

Ми можемо собі сказати,

Що інший у всьому винуватий

І зрадити все ж собі.

А можна бути чесним

Визнати кінець цього часу

Та біль комусь принести.

І що з цього усього вірно

І Як вийти з кризи

Відповіді ніде не знайти.